Історія кафедри судової медицини за часів самостійного існування

Юлій Маркович  народився 23.10. (04.11).1877 року в м. Бердянськ. Закінчив Цюрихський університет (Швейцарія). У 1905 році отримав ступінь доктора медицини після чого працював на кафедрі патологічної анатоміі Харьківського університету під керівницьтвом професора Миколи Федоровича Мельникова-Разведенкова. З 1907 року він працював прозектором Катеринославської лікарні, а у 1919 році почалась його викладацька діяльність на кафедрі патологічної анатомії спочатку асистенська. У 1921 році за станом здоров'я він був змушений перейти в Ялтинський інститут туберкульозу, де робив до 1927 року, у тому ж році він повернувся в Катеринослав і очолив кафедру судової медицини. З перервою у 1927-32 роках був професором кафедр патологічної анатомії і судової медицини. У 1922-27 роках – завідував патологоанатомічним відділом. У 1931-м вийшов його учбовий посібник «Техника вскрытия и составление протоколов». У штаті кафедри, у той час, крім завідувача, був один асистент (С.О. Снігуровський) і два технічних працівники.

Надалі асистентами працювали П.С. Щербаха, Н.Я. Письменна і понадштатним асистентом О.В. Шибрявський, що у той час завідував Дніпропетровською міською судово-медичною лабораторією. 

У 1931 р. Ю.М. Кернер залишив кафедру, і переїхав у Ялту, де до своєї смерті у 1935 році, завідував патобіологічним сектором Ялтинського інституту медичної кліматології і кліматотерапії.

Під керівництвом Ю.М. Кернера започатковано вивчення морфології і біології варіабельності збудника туберкульозу – бацили Коха. Ю.М. Кернер запропонував новий метод розтину трупів – in situ; вперше розглянув морфологію і біохімію явища, як складові частини єдиної комплексної реакції тканини на патологічний процес; розкрив суть таких явищ, як паренхіматозна дегенерація, жирове, гіалінове, воскоподібне переродження; встановив, що причиною патологічного підвищення глобуліну сироватки крові є його прискорений синтез клітиною в результаті дії ендотоксинів – токсину туберкульозного збудження, продуктів ушкодженої легеневої тканини тощо; розробив класифікацію туберкульозу, як патологічно інфекційного процесу в динаміці. Його публікації: 1. О патологоанатомической классификации легочного туберкулеза // Вопр. туберкулеза. 1928. № 7–8; 2. Расстройства белкового интермедиарного обмена при туберкулезе // Борьба с туберкулезом. 1935. № 5; 3. Проблемы белковых дистрофий в патологии и клинике туберкулеза. Москва; Ленинград, 1935; 4. Атеросклероз сосудов и туберкулез легких // Вопр. патологии и климатотерапии туберкулеза на Южном берегу Крыма. Ялта, 1936; 5. Экспериментальные данные к вопросу о так называемом «тканевом распаде» // Вопр. туберкулеза. 1936. № 6.

Література: Гольфанд Р.А., Капущевский А.С. "Профессор Ю.М. Кернер как патобиолог" // Вопр. патологии и климатотерапии туберкулеза на Южном берегу Крыма. Ялта, 1936.

У 1931 році на посаду завідувача був обраний доцент О.І. Законов. Штат кафедри при ньому не був розширений.    

У серпні 1920 року фельдшер В.І. Воскобойников був демобілізований з Червоної Армії для продовження навчання і повернувся в Донський університет, медичний факультет якого успішно закінчи в 1923 році.

Після закінчення вже Ростовського-на-Дону університету, В.І. Воскобойников, Радою Університету, був залишений для підготовки до наукової діяльності при кафедрі судової медицини цього ж університету, у відомого професора Олександра Гнатовича Шибкова (за його ж рекомендацією) – одного з авторітетніших судових медиків і організаторів радянської судової медицини. Займаючи послідовно посади наукового співробітника (1923-1925), аспіранта (1925-1929), а потім асистента (1929-1934). Одночасно В.І. Воскобойников працював ассістентом біологічного відділення Північно-Кавказької судово-медичної лабораторії і судово-медичним експертом міста Ростова-на-Дону.

У 1934 році В.І. Воскобойников був обраний професором кафедри судової медицини Виробничого (потім перейменований у «Другий») медичного інституту в Києві, і в цій посаді був затверджений Наркомом Охорони здоров'я УРСР 9 листопада 1934 року. Він займав цю посаду до 1 січня 1937 року, і одночасно мав посаду Головного судово-медичного інспектора Народного комісаріату охорони здоров'я Української РСР. З вересня 1935 року, по сумісництву, став завідувати ще й кафедрою судової медицини 1-го Київського медичного інституту. У 1936 році В.І. Воскобойников закінчив, і в 1937 році, при 1-му Київському медичному інституті, захистив дисертацію на ступінь кандидата медичних наук за темою: «Значение транскопии для исследования судебно-медицинских вещественных доказательств. З 1937 по 1956 рік Володимир Іванович завідував кафедрою судової медицини Дніпропетровського медичного інституту, де протягом 14 років був деканом педіатричного факультету.

Кандидатська і докторська дисертації В.І. Воскобойникова присвячені дослідженню плям крові. Він запропонував методику виявлення замитих плям крові і консервування об'єктів, що направляються для визначення видової приналежності.

В.І. Воскобойников написав близько 50 робіт з питань експертизи живих осіб, посмертних ушкоджень, експертизи трупа немовляти, травматології, токсикології, історії судової медицини та інш. Під час його завідування значно розширюється приміщення кафедри, а число персоналу збільшується до 12 чоловік. Крім асистентів С.О. Снігуровського і К.О. Пирогової, яка працювала з 1935 р., на кафедрі починають працювати асистентами — Р.Я. Бурсук, В.С. Сивороткіна і Н.Б. Курочкіна.

У 1930 р. лекції по судовій медицині, у зв'язку з уведенням лабораторно-бригадного методу навчання, не читалися. Практичні заняття зі студентами мали характер семінарів по деяких розділах теоретичного курсу судової медицини, робились розтини. З 1933 р. читання лекцій по судовій медицині відновилося. Крім розтинів трупів проводилися заняття по дослідженню речових доказів і токсикології. У 1939 р. кількість навчальних годин збільшене до 100. Судова медицина цього року, була включена в число предметів, по яких здавалися державні іспити.

Маючи самостійний штат і приміщення, кафедра починає одержувати кредити на придбання майна і навчальних посібників. З 1939 р. у розпорядженні кафедри 12 великих кімнат, а в 1940-1941 р. кафедральний музей збагачується великою кількістю вологих препаратів і експонатів. Організуються гістологічна і фотографічна лабораторії.    

З початком Великої Вітчизняної війни, у серпні 1941 р. Дніпропетровський медичний інститут евакуюється в м. Ставрополь.

В окупованому м. Дніпропетровську залишилися співробітники кафедри і міські судово-медичні експерти, які й здійснювали судово-медичну експертизу. Це проф. Е.О. Кураєв, В.О. Михайлівський, В.Е. Ляшенко, К.О. Пирогова.      

При евакуації інституту вивозиться вся апаратура, а також інструментарій і м'який інвентар. Значна частина кафедрального майна згодом була втрачена.

     У своїй автобіографії, датованій 5 квітня 1954 року, В.І. Воскобойников пише:

     «В Ставрополе, в марте 1942 года, я тяжело заболел экссудативным плевритом, и лишь в половине июля поднялся с постели. 3 августа г. Ставрополь был занят фашистами. Во время занятия города я с семьей находился под городом в эшелоне эвакуировавшегося мединститута. Ввиду того, что эшелон оказался отрезанным, я полубольной, вместе с женой, инвалидом 1-й группы, и сотрудниками мединститута вернулся в Ставрополь. Потеряв в эшелоне свое последнее имущество и оставшись без средств к существованию, я вынужден был выехать в село Высоцкое Гогрицкого района Ставропольского края на должность врача сельской амбулатории. На оккупированной территории я работал врачом около 4-х месяцев. В январе1943 года с. Высоцкое было очищено от фашистов. В нем была открыта больница, в которой я заведовал в течение года. В январе 1944 года я возвратился в Ставрополь, где снова стал заведовать кафедрой судебной медицины в мединституте и Краевой судмедэкспертизой». Далі В.І. Воскобойников пише: «В результате экссудативного плеврита, перенесенного в 1942 году, у меня возникло туберкулезное поражение костей правой кисти, приведшее к инвалидности, вследствие чего в 1943 году я был снят с воинского учета…».

Після реевакуації в квітні 1944 р. кафедра мала лише залишки музею і невелику частину літератури.

У післявоєнні роки кафедра поступово обладналася необхідною апаратурою і м'яким інвентарем для ведення наукової, навчальної і практичної роботи. Організоване в 1944 році обласне бюро судово-медичної експертизи стає базою кафедри.

Відновлено музей вологих препаратів, що нараховував близько 500 найменувань, гістологічна і фотографічна лабораторії. До 1963 року гістологічні дослідження секційного матеріалу здійснюються на кафедрі, також, на кафедрі проходять підготовку лаборанти-гістологи районних експертиз Дніпропетровської області.

З січня 1945 року Володимир Іванович знову декан педіатричного факультету. У 1946 році Дніпропетровським облвиконкомом В.І. Воскобойников нагороджений медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне».

У роки Великої Вітчизняної війни курс судової медицини декілька скоротився, але в післявоєнний час кількість навчальних годин збільшилося, чому сприяло введення шестирічного навчання.

Науково-дослідна робота до 40-х років здійснювалася на кафедри не систематично і була представлена ​​окремими розрізненими працями. Лише в 40-х роках в науковій тематиці кафедри намітилося два основні напрямки - судово-медична травматологія (пошкодження тупими предметами) і раптова смерть дорослого населення. У 50-х роках співробітники кафедри проводили роботу з судово-медичної експертизи працездатності.

 У наступні роки в штаті кафедри перебувають асистенти К.О. Пирогова, В.Е. Ляшенко (з 1946 р.), Н.О. Сингур (1947-1954 р.), К.Е. Мищенко (1948-1951 р.), В.Л. Черноволова (1951-1954 р.), Е.О. Снігуровська (з 1954 р.) і В.І. Ворончук (з 1955 р.).

 Під керівництвом В.І. Воскобойникова були захищені кандидатські дисертації К.О. Пирогової у 1947 році - «Скоропостижная смерть при заболеваниях сердца», і І.А. Сінгур - «К вопросу об отравлении семенами абрикосов», у 1953 році.

Підготовка наукових кадрів полягала в систематичній допомозі та керівництві при виконанні дисертаційних та інших наукових робіт. За 10 років значно збільшилася кількість друкованих праць, що вийшли з кафедри. Крім того, у 1948-1949 роках, при кафедрі було організовано курси з підготовки та спеціалізації судово-медичних експертів. У 1952-1953 навчальних роках дев'ять випускників пройшли субординатуру, з котрих п'ять осіб стали судово-медичними експертами. На кафедрі систематично підвищують кваліфікацію судово-медичні експерти Дніпропетровська. Завідувач кафедри керує науковою роботою судово-медичних експертів Дніпропетровської області.

9 червня 1950 рішенням ВАК В.І. Воскобойников був затверджений у вченому званні доцента. Докторську дисертацію на тему «Судебно-медицинское значение предварительных проб на кровь», В.І. Воскобойников захистив в 1955 році і 24 грудня йому було присуджено вчений ступень доктора медичних наук. Його науковим консультантом був професор М.І. Райський, який в той час завідував кафедрою судової медицини в Одеському медичному інституті***.

     ***Згодом проф. М.І. Райський помістить висновки докторської дисертації В.І. Воскобойникова, у свій підручник.

В.І. Воскобойников керував роботою наукового товариства судових медиків у Дніпропетровську та був головою цього товариства у Воронежі, куди перевівся у 1956 році.

У Воронежі Володимир Іванович Воскобойников завідував кафедрою з серпня 1956 до 1967 року. Основними науковими проблемами, над якими працював колектив його кафедри в ці роки, були проблеми раптової смерті та судово-медичної остеології. Результатом багаторічних досліджень з другої проблеми, з'явилися дві докторські дисертації: Ю.М. Гладишева — «Микроскопические конструкции костной ткани и их судебно-медицинское значение» (1966) та О.І. Туровцева — «Комплексные методы исследования особенностей ребер для судебно-медицинской идентификации личности» (1970).

Клавдія Овсіївна Пирогова у 1924 році закінчила Дніпропетровський медичний інститут, з 1927 по 1935 роки працювала судово-медичним експертом, а з 1935-го асистентом кафедри. У 1947 році захистила кандидацьку дисертацію на тему «Скоропостижная смерть при заболеваниях сердца». З 1956 року її призначено завідувачкою кафедрою, у 1957 році їй присвоєно звання доцента. Клавдія Овсіївна є автором 25 научних робіт. Вивчення наглої смерті (дисертація К.О. Пирогової) здобуло знання судовим медикам для диагностики гипертонічної хвороби у секційного стола. Вивчення випадків наглої смерті при вірусному гепатиті А2 допомогає описати морфологічни зміни при цієї формі грипу. Треба сказати, що раніш цей вид патології не вивчався.

К.О. Пирогова була дуже чутливою людиною, гарним лектором і кфаліфікованим фахівцем. 

У 1956/57 навчальному році, у зв'язку з інструктивним листом МОЗ за № И-100, навчальний процес був перебудований. Студентам надана максимальна самостійність у роботі. У лекціях почали ширше висвітлюватися вузлові питання судової медицини з елементами атеїзму та дані про крайову патологію.

Після постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О мерах по дальнейшему развитию биологической науки и укреплению ее связи с практикой» (1963 р.) на кафедрі широко застосовуються методи мікроскопічної діагностики, у лекціях велика увага приділяється висвітленню механізму патологічних реакцій і генезу смерті. Практичні заняття складають майже дві третини курсу. Вони проводилися студентами самостійно під контролем асистента по всіх розділах практичної роботи судмедекспертизи, які включали огляд живих осіб, розтини трупів, дослідження речових доказів. На заняттях, по найбільш важливим і важким розділам теоретичного курсу, вивчалися макро- і мікропрепарати. Зі студентами систематично проводилася позаудиторна виховна робота.

В наступні роки судово-медичними експертами видано 5 наукових праць і зроблено близько 60 наукових доповідей на засіданнях Дніпропетровського відділення Українського наукового товариства судових медиків і криміналістів, що був організований у 1956 році під керівницьтвом доцента К.О. Пирогової, та який працював весь час радянського періоду.

У 40-х роках в науковій тематиці кафедри намітилися два основних напрямки — судово-медична травматологія (ушкодження тупими предметами) і раптова смерть дорослого населення.

У 50-х роках співробітники кафедри проводили роботу з судово-медичної експертизі працездатності. Вийшло близько 100 наукових публікацій. Захищені дві докторські (В.І. Воскобойников «Судебно-медицинское значение предварительных проб на кровь», 1955; К.О. Пирогова «Судебно-медицинская экспертиза трудоспособности в УССР», 1956) і чотири кандидатські дисертації (К.О. Пирогова «Скоропостижная смерть при заболеваниях сердца», 1947; І.О. Сінгур «К вопросу об отравлении семенами абрикосов», 1953; В.В. Легеза «Динамика нарушения и угасания деятельности сердца при механической асфиксии», 1959; І.В. Сакович «Скоропостижная смерть детей», 1964). Дві останні під керівництвом К.О. Пирогової.   

З 1955 р. на кафедрі систематично працює науковий студентський гурток. Члени гуртка в період 1955-1965 р. виконали понад 30 наукових праць. Велика частина їх мала експериментальний характер і була присвячена питанням вогнепальних ушкоджень, ушкоджень заподіяних гострою зброєю та питанням транспортного травматизму.

У 1952 році працюючи експертом, заочно закінчив Ростовський факультет Усесоюзного юридичного інституту. У 1955 році був обраний на посаду асистента кафедри судової медицини Кубанського медичного інституту. В 1961 році він захищає кандидатську дисертацію «Судебно-медицинская экспертиза переломов костей челюстно- лицевой области», а через п'ять років докторську - «Определение по костным останкам давности захоронения трупа». Цє наукове направлення входило у проблему судово-медичної танатології Вченої ради по судової медицині АМН СРСР та здійснувалося на підставі довгострогового планування. Що відповідало завданням науково-дослідних робіт на кафедрі.     

Практично, протягом наступних 20 років, під час яких кафедрою завідував А.Ф. Рубежанський, науковою тематикою кафедри було «Визначення давнини смерті і поховання по кістковим та інших щільним тканинам трупа». Під керівництвом Анатолія Федоровича захищено 7 кандидатських дисертацій — В.І. Ворончук (1968 р.), Є.С. Неділько (1975 р.), К.М. Пантелєєв (1978 р.), В.М. Ганженко (1979 р.), В.Д. Васюченко (1980 р.), А.В. Конєв (1986 р.), Г.Б. Алексін (1995 р.).

А.Ф. Рубежанський автор більш 200 наукових праць і 3 монографій, у яких розглядалися різні питання з танатології, токсикології, дослідження речових доказів. Також він є автором ряду раціоналізаторських пропозицій, інформаційних листів та методичних рекомендацій. Розроблені ним способи визначення по кістковим останкам давнини поховання застосовуються в судово-медичних лабораторіях України, та знайшли відображення в літературі окромих країн Європи.

     Професор А.Ф. Рубежанський був редактором відділу «Судова медицина» ВМЕ (Большая Медицинская Энциклопедия) III видання, членом Правління Усерадянського й Українського наукових товариств судових медиків і криміналістів, членом проблемної комісії з ідентифікації осіб Наукової ради по судовій медицині АМН СРСР. Він брав участь у міжнародних і національних конгресах та симпозіумах по судовій медицині в Югославії, Німеччині, Італії, Колумбії. Був нагороджений медалями, грамотами та знаком «Отличник здравоохранения».

У 1977 році А.Ф. Рубежанський призначається по сумісництву начальником обласного бюро судмедекспертизи. У цей період різко підсилився приріст кадрів судових медиків. Тільки через систему інтернатури й ординатури пройшов 21 лікар. У розпорядження обласного бюро був переданий будинок колишнього гуртожитку лікарні ім. І.І. Мечнікова. У селищах Межова, Васильківка, Марганець, Дніпродзержинськ і П'ятихатки відкриваються районні відділення обласного бюро судмедекспертизи. Починається перебудова Дніпропетровського судово-медичного моргу.

Володіючи чудовими здібностями лектора і організатора А.Ф. Рубежанський захоплює студентів. На кафедрі активно працює науковий студентський гурток. Колишні члени наукового студентського гуртка згодом працюють судово-медичними експертами і співробітниками кафедри.

У 1982 році після пожежі в токсикологічній лабораторії ЦНІЛу, що знаходилася в одному будинку з кафедрою судової медицини, кафедра була змушена переїхати в інший корпус і протягом наступних 14 років двічі змінювала приміщення. Ця обставина негативно вплинула на організацію роботи. Деяка частина музейних препаратів, таблиць і майна була втрачена. Асистенти В.М. Ганженко і А.О. Писанець переходять на постійну роботу судово-медичними експертами в бюро СМЕ. На вакантну посаду асистента у 1983 році обирається судово-медичний експерт криміналіст О.Г. Ольховик, а в 1987 році Г.Б. Алексін, до цього працювавший старшим лаборантом кафедри (колишні гуртківці кафедри судової медицини).

У 1986 році виходить на пенсію найстарший співробітник кафедри, учасник Великої Вітчизняної війни доцент В.І. Ворончук, а в 1987 році професор А.Ф. Рубежанський, але Анатолій Федорович продовжує залишатися професором-консультантом кафедри і бюро СМЕ до 1997 року.

9 січня 2000 р. Анатолій Федорович Рубежанський помер.